Спанiєль мiстера Дарлiнга (на украинском языке)

Белкун Н

Закладки
Размер шрифта
A   A+   A++
Cкачать
Читать

М.БIЛКУН

Спанiєль мiстера Дарлiнга

Доктора Берцелiуса пiдняли з лiжка о третiй годинi ночi. Саме тодi, коли сон найсолодший. Отож доктор Берцелiус не дуже люб'язним тоном запитав крiзь дверi, кого це носить об такiй порi.

- Вiдчинiть, - почувся здавлений вiд хвилювання голос з того боку, вiдчинiть, док, справа дуже нагальна!

Бурмочучи пiд нiс про ослiв, яким не спиться вночi, доктор Берцелiус вiдчинив дверi. Порiг переступив високий молодик у довгому плащi з пiднятим комiром. Пiд пахвою вiн тримав щось загорнуте у картатий плед.

- Лихо скоїлося чотири години тому,- сказав гiсть, розгортаючи плед,- я вiдразу ж сiв у машину i помчав до вас. Сам я живу у Грибтаунi. Мене звуть Дарлiнг. Боб Дарлiнг.

- Ви небiж мiстера Дарлiнга?
- запитав доктор Берцелiус, але в голосi його не було нi цiкавостi, нi люб'язностi.

- Так, я небiж мiстера Джекоба Дарлiнга. А це його спанiєль...

Небiж мiстера Джекоба Дарлiнга розгорнув плед, i тепер доктор побачив волохатi вуха спанiєля.

- Я не ветеринар, - сухо вiдрiзав доктор.
- Не розумiю, який дiдько гнав вас аж iз самiсiнького Грибтауна. Хiба там мало ветеринарiв? Юначе, ви звернулися не за адресою. I... i пробачте менi, я хочу спати.

Небiж мiстера Джекоба Дарлiнга не звик, щоб з ним розмовляли таким тоном, вiн нетерпляче пересмикнув плечима, але стримався i пояснив:

- Бачите, док, спанiєлевi не допоможе вже нiякий ветеринар, вiн здох чотири години тому...

Боб Дарлiнг поклав до нiг доктора Берцелiуса непорушне тiло собаки. Не треба було бути великим фахiвцем, щоб переконатися в сумнiй iстинi: собацi нанесла вiзит не тiльки клiнiчна, але й бiологiчна смерть.

Доктор Берцелiус закипiв гнiвом:

- I ви примчали до мене за триста миль, щоб я роздiлив з вами ваше горе? Слухайте, юначе, ви або геометрично правильний iдiот, або нахаба, яких не бачив свiт!

Боб Дарлiнг, небiж самого Джекоба Дарлiнга, мовчки ковтнув образу, а такого з ним не траплялося нiколи.

- Я хочу, док, щоб ви йому повернули життя...

- Що?- вкрай обурився доктор.

- З мене буде досить, якщо Мiкi (так звали спанiєля) стоятиме на чотирьох лапах i... ну, хоча б вилятиме хвостом.

"Iдiот, викiнчений iдiот з перспективною деградацiєю, - думав доктор. Що ж, у багатих родинах це не така вже й дивина. Три поколiння алкоголiкiв, три-чотири поколiння розпусникiв - i маємо шедевр iдiотизму". А вголос доктор Берцелiус сказав якомога делiкатнiше:

- Мiстере Дарлiнг, ви помилились адресою. Я не набиваю опудал. У вас в Грибтаунi є хорошi майстри, i вони б могли зробити вам на пам'ять гарне опудало...

Боб Дарлiнг вперто закрутив головою:

- Нi, док, я не помилився адресою. Тiльки ви можете мене врятувати...

"Бiдний хлопець, - подумав доктор, - чим я йому зараджу? Вставити новий мозок навiть я не зможу". Доктор Берцелiус не був вiд природи злою людиною. Йому вже шкода стало цього юнака, i вiн, трохи повагавшись, запросив Боба Дарлiнга до кабiнету. Боб знову старанно загорнув у плед труп спанiєля i пiшов за доктором.

Вони сiли один проти одного в м'яких фотелях. Доктор запропонував дивному гостевi сигару, той тремтячими пальцями взяв її i почав свою розповiдь. Незапалена сигара так i залишилася мiж його пальцями.

- Ви знаєте, док, що мiй дядько Джекоб Дарлiнг помер пiвроку тому. Всi свої капiтали вiн заповiдав Мiкi, - Боб кивнув на труп спанiєля, що лежав мiж ними на килимi.
- Дядько мав що заповiдати. Для вас, док, не секрет, що вiн був одним з найбагатших людей у країнi. Мiкi став спадкоємцем мiльйонiв i мiльйонiв. Менi дядько не лишив нiчого. В його заповiтi сказано, що я можу жити разом з Мiкi на вiллi i користуватися всiма благами доти, доки Мiкi живий. Всi рахунки в банку вiдкритi, щоправда, на моє iм'я, але одержувати грошi я можу лише з Мiкi. Виписуючи навiть копiйчаний чек, я змушений був тягти з собою цю волохату скотину. Поряд з моїм пiдписом на грошових документах завжди ставився вiдбиток лапи Мiкi. Вчора ввечерi Мiкi раптом здох i тепер...

- I тепер ви бiднiшi за будь-якого найбiднiшого жебрака?
- продовжував його думку Берцелiус.

- На жаль, це так, док. Бо в заповiтi є ще один пункт. В разi смертi Мiкi вся спадщина мого дядька, всi його мiльйони, всi акцiї, всi вiлли, яхти, колекцiї картин, скульптур i таке iнше, одне слово, все, все перейде у власнiсть монастиря Святого Сульпiцiя. Старий... (тут, хоча Боб Дарлiнг i зробив паузу, доктор Берцелiус ясно почув слово "кретин") так захотiв. На схилi лiт вiн став дуже набожний...

Тепер доктор Берцелiус слухав з неослабним iнтересом, вiн навiть подався вперед.

- Ви кажете, мiстере Дарлiнг, що всiєю спадщиною вашого дядечка заволодiють цi нероби? Так я вас зрозумiв?

- Абсолютно так, док. Вони загребуть усе до останнього цента. А менi тодi шлях один: камiнь на шию i йти вимiрювати глибину Мiчiганського озера...

- Чому ж?
- весело запитав доктор.
- Для безробiтного мiльйонера шляхiв багато. Можна стрибнути з хмарочоса, можна застрелитися, можна кинутись пiд вагони метро, можна вiдкрити на кухнi газ, зрештою, можна розрiзати собi вени. Правда, ви ще молодий i могли б спробувати пiдшукати собi яку-небудь роботу. Шофера, наприклад, але ставлю цього спанiєля проти лева Британської корони, що ви швидше розрiжете собi вени на руках, нiж спробуєте заробити цими ж руками бодай на сандвiч.

- Ви не помилились, док!

Молодий Дарлiнг нарештi запалив сигару. Вiн навiть якось заспокоївся, бо бачив, що доктор слухає його уважно, виявляє iнтерес до розмови й взагалi, мабуть, не все ще втрачено.

- Вони приходять щосуботи, док. Двоє монахiв i їхнiй адвокат. Вони дуже люб'язнi, цiкавляться моїм здоров'ям, здоров'ям Мiкi, зичать йому довгих рокiв життя. Але щоразу з ввiчливою настирливiстю вони бажають бачити Мiкi. I я змушений виводити цуцика до них, аби вони переконалися, що вiн живий i здоровий. Адвокат монастиря не такий делiкатний. Вiн завжди робить вiдбиток лапи Мiкi, певно, боїться, щоб я не пiдмiняв пса в разi його смертi. Потiм вони частують Мiкi чимось смачненьким...

- Що?
- схопився доктор.
- Ви iдiот у кубi! Та розумiєте ви врештi-решт, що вони його повiльно отруювали!

- Це я зрозумiв, коли їхав сюди, до вас. Але тепер уже пiзно. Навряд чи менi вдасться виграти процес. Головний спадкоємець однаково сконав, i, якщо навiть монахи процес програють, я теж зостануся нi з чим, бо спадщина залишиться державi.

- Так, так, тут ви маєте рацiю, - доктор швидко, швидко заходив по кабiнету з кутка в куток.
- Тут ви маєте рацiю, i добре, що ви хоч це розумiєте. Так, так... Але скажiть, хто вас напоумив звернутися саме до мене i чому ви так упевненi, що я вам зможу допомогти?

- Док, я був у Полiтехнiчному музеї, коли там демонструвалися вашi кiбернетичнi чи електроннi цяцьки...

- Кiбернетичнi цяцьки! Електроннi цяцьки! Якого бiса ви тямите у цьому? Ви хоч маєте уяву про те, яка рiзниця мiж електронiкою та кiбернетикою?

- Не маю, док, слово честi, не маю. Та менi це й нi до чого. Але коли ваша кiбернетична черепаха ходить, як жива, робить рiзнi вправи, як жива, бере їжу, як жива, коли ваша електронна бiлка стрибає з гiлки на гiлку i гризе горiхи, мов жива, то чому щось подiбне не може зробити електронний чи кiбернетичний спанiєль?

- Так, так, ви маєте рацiю, ви, безперечно, маєте рацiю!
- тепер доктор Берцелiус уже не ходив, а бiгав з кутка в куток.
- Слухайте, коли мусять прийти монахи?

- В суботу. А сьогоднi понедiлок.

- Сьогоднi вже вiвторок, гляньте - п'ята година ранку. Але я постараюсь устигнути.

- До-ок, - стогiн вдячностi вирвався з грудей Боба, вiн простягнув до Берцелiуса руки.
- Гонорар...

- Нiяких гонорарiв! Ви менi противнi, i я роблю вам послугу зовсiм не в iм'я гуманностi. Повiрте, менi абсолютно начхати на те, прив'яжете ви камiнь до шиї чи нi... Просто менi хочеться, щоб пошилися в дурнi цi облуднi святенники. Приїдете до мене в п'ятницю вночi.

Алфавит

Предложения

Copyrights and trademarks for the book, and other promotional materials are the property of their respective owners. Use of these materials are allowed under the fair use clause of the Copyright Law.