Походеньки Тома Сойєра

Твен Марк

Жанр: Проза прочее  Проза    Автор: Твен Марк   
Закладки
Размер шрифта
A   A+   A++
Cкачать
Читать
Походеньки Тома Сойєра (Твен Марк)

Передмова автора

Більшість з пригод, про які йдеться у цій книзі, не є вигаданими, дві-три з них я пережив особисто, решту пережили хлопці, що були моїми шкільними товаришами. Гек Фінн списаний з натури, Том Сойєр також, але не з одного персонажу, у ньому поєднані характерні риси трьох хлопців, яких я знав; тож, він належить до змішаного «стилю архітектури».

Дивні забобони, про які йде мова наприкінці книги, панували серед дітей та рабів на Заході у ті часи, які описані у розповіді, тобто тридцять-сорок років тому.

Хоча моя книга й написана головно для хлопців та дівчат, однак я сподіваюся, що це не віднадить від неї дорослих чоловіків та жінок, бо почасти моїм наміром було нагадати їм у жартівливій формі, якими саме вони були в ті далекі часи, що саме вони відчували, думали та казали, до яких незвичайних пригод часом вдавалися.

Марк Твен, Гартфорд, 1876

Глава І

Агов, Томе! – Тітка Поллі виконує свій обов’язок. – Том вправляється у музиці. – Виклик. – Крізь віконце.

– Томе!

Відповіді немає.

– Томе!

Відповіді немає.

– Куди подівся цей хлопчисько, не розумію! Томе!

Літня леді опустила окуляри на край носа та глянула понад ними, оглядаючи кімнату, потім піднесла окуляри догори і подивилась попід ними. Річ у тім, що просто крізь окуляри вона рідко або й ніколи не дивилася на такий дріб’язок, як хлопчик, бо це були її парадні окуляри, її гордість, її данина моді, а не предмет для користування; з однаковим результатом вона могла би дивитися крізь пару пічних засувок.

Впродовж хвилини вона здивовано роззиралася, потім промовила без гніву, і водночас доволі гучно, аби її могли почути навіть меблі:

– Ото вже попадися мені, ото я…

Вона не закінчила, бо саме нахилилася, щоб просунути мітлу під ліжко, після чого їй довелося покласти край власним зусиллям. Вона потурбувала лише кота.

– Мені ніколи не впоратись із цим хлопчиськом.

Вона підійшла до прочинених дверей і визирнула у сад, вдивляючись у зарості томатів та дурману. Тома не було. Тоді вона підвищила голос, зважаючи на далеку відстань, і гукнула:

– То-о-оме!

Вона почула позаду легкий шум й обернулася, і саме вчасно, аби встигнути вхопити за комір маленького хлопчика і завадити йому втекти.

– Ось ти де! А я й забула про комору. Що ти там робив?

– Нічого.

– Нічого? Поглянь-но на свої руки, поглянь на губи. Що це?

– Не знаю, тітонько.

– А я знаю. Це мармелад, ось що це. Скільки разів я тебе попереджала – цупитимеш мармелад, я тебе видеру. Подай-но мені батіг.

Батіг здійнявся у повітря. Здавалось, покарання було невідворотним.

– Йой!.. Погляньте назад, тьотю!

Літня леді обернулася й автоматично підхопила свої спідниці, рятуючи їх, а хлопчисько миттю накивав п’ятами, видерся на високий паркан і щез за ним. Тітка Поллі розгублено заклякла, але вже за мить добросердно розсміялася.

– І коли я вже навчуся розуміти це негідне хлопчисько. Адже скільки разів він вже вдавався до таких хитрощів, аби відволікти від себе мою увагу. Але старі дурні невиправні. Старого дерева не випрямиш, як промовляє приказка. Щоразу він вигадує щось нове, а мені годі з ним впоратись. Таке враження, ніби він звідкись знає, як довго можна наді мною знущатись, перш ніж мені урветься терпець; він також знає, що якщо йому вдасться розсмішити мене, тоді він переміг, і мені не стане духу дати йому прочухана. Ні, я-таки не виховую цього хлопця як належить, Бог свідок, не виховую. Як пише книга, хто шкодує різок, той занапащає дитину. Я плекаю гріх і загибель для нас обох, і до ворожки не ходи! У хлопцеві наче чорт оселився, але що я можу зробити? Адже він, бідолаха, – син небіжчиці сестри, і у мене рука не піднімається його шмагати. Щоразу, як пробачу йому, то мене мучать докори сумління; а як відшмагаю, то здається, що моє старе серце ось-ось розірветься. Що поробиш, адже людина, народжена жінкою, приходить у цей світ ненадовго і живе, сповнена суму; так пише Писання, і я згодна, що так воно і є. Передчуваю, що він сьогодні прогуляє заняття у школі, тож завтра мені доведеться його покарати, змусивши працювати. Це жорстоко – змушувати працювати у суботу, коли інші діти гуляють. Але він ненавидить роботу понад усе, а я мушу бодай-колись належно його виховувати, бо інакше я занапащу цю дитину.

Том таки прогуляв заняття в школі і його день минув дуже весело. Він повернувся додому саме вчасно, щоб допомогти Джимові, темношкірому хлопчику, нарубати дрова та наламати трісок, – а насправді вчасно для того, щоб розповісти Джимові про свої походеньки, в той час як Джим зробив дві третини усієї роботи. Молодший брат Тома (точніше, зведений брат), Сід, вже встиг зробити свою роботу (збирання друзок), бо був чемним хлопцем, а не розбишакою. Доки Том вечеряв і принагідно цупив цукор, тітка Поллі ставила йому підступні та надзвичайно ґрунтовні запитання, адже сподівалася почути від нього важливі зізнання. Як й усі простодушні створіння, вона пишалася своїм талантом у сфері втаємниченої дипломатії, і свої найвідвертіші натяки вважала чудесами витонченого підступу.

– Томе, – сказала вона, – у школі було спекотно?

– Так.

– Дуже спекотно?

– Так.

– Мабуть, тобі кортіло скупатися, Томе?

Том схаменувся, у нього виникли підозри. Він прискіпливо поглянув на тітку Поллі, але її обличчя нічого не виказувало. Він відповів:

– Та ні… так собі, не дуже.

Старенька протягнула руку і помацала сорочку Тома.

– Але зараз тобі не гаряче, ні?

Їй лестило думати, що вона так спритно переконалася у тому, що його сорочка є сухою, і при цьому ніхто не здогадався, що саме це і було у неї на думці. Проте Том вже зметикував, куди вітер дме, і поспішив випередити новий можливий підступ з її боку.

– Ми обливали голови біля колонки, і моє волосся ще не висохло. Ось помацайте.

Тітці Поллі було прикро, що вона не зважила на цей маленький речовий доказ і дала маху. Однак на неї знову зійшло натхнення.

– Томе, але ж ти не мав потреби відпорювати комір сорочки, аби намочити голову? Тож він залишився точно таким, як був, коли я його зашила? Розстібни-но куртку! Обличчя Тома не виказувало жодного занепокоєння. Він розстібнув куртку. Комір був зашитий!

– Це ж треба!.. Гаразд, йди до себе. Я була упевнена, що ти прогуляв навчання і ходив купатися. Але я тобі пробачаю. Томе, я бачу, що ти взявся за розум цього разу.

Їй було дещо прикро через те, що її прозорливість її підвела, але й приємно від того, що Том бодай раз повівся чемно.

Але Сідней сказав:

– Як же ж так, адже ви, здається, зашили йому комір білою ниткою, а тепер вона чорна.

– Дійсно, я зашила білою! Томе!

Але Том не став чекати наслідків. Вже стоячи у дверях він сказав:

– Сідді, я тебе за це відлупцюю.

Вже перебуваючи у безпечному місці, він оглянув дві голки, прищипнуті за обшлагом його куртки, – одну з білою, другу з чорною ниткою.

– Якби не Сід, вона б нічого не помітила, – сказав він. – То вона шиє білою ниткою, то чорною. Слід пильнувати за цим, проте я завжди забуваю. Зате й відлупцюю я Сіда. Покарай мене Господь, якщо не відлупцюю.

Він не був чемним сільським хлопчиком; втім він дуже добре знав одного такого чемного і терпіти його не міг.

Дві хвилини потому, а може й скоріше, він вже не згадував про свої невдачі. Не тому, що вони були для нього менш гіркими, ніж невдачі дорослих, а тому, що нове та цікаве заняття повністю заполонило його; адже так само й дорослі забувають про свої невдачі, коли беруться за нові справи.

Це нове захоплення стосувалося найцікавішого способу свистіння, якого його навчив один негр. Тож тепер він хотів випробувати його на дозвіллі і без жодних перешкод. Під час свистіння слід було час від часу притискати язика до піднебіння, і робити це через коротенькі проміжки часу, – виходило геть як у пташки, довгі та дзвінкі трелі. Читач, якщо він колись був хлопчиком, мабуть зможе пригадати, як саме це слід робити. Заповзяття та уважність Тома скоро увінчалися успіхом, і він попрямував вулицею з музикою на вустах та радістю у серці. Він почувався приблизно так, як почуває себе астроном, що відкрив нову планету. Однак, і це поза будь-яким сумнівом, насолода хлопчика була сильнішою та глибшою за насолоду астронома.

Copyrights and trademarks for the book, and other promotional materials are the property of their respective owners. Use of these materials are allowed under the fair use clause of the Copyright Law.