Мигіївський метеорит

Мисько Сергій

Закладки
Размер шрифта
A   A+   A++
Cкачать
Читать
Мигіївський метеорит (Мисько Сергій)2020 рік (130 років від дня падіння поблизу села Мигія)

Будь-який збіг з реальними подіями, людьми, населеними пунктами, тощо… майже випадковий

Розділ 1

Душа в душу

* * *

Корова почухала задньою правою, роздуте молоком, драглисте вим’я і діловито заявила:

– Туди дороги немає. Вірніше, її не існує взагалі. А вам навіщо?

Від почутого й побаченого очі Євгена округлилися до непристойних розмірів. Тепер ці дзеркала душі, вискочивши на лоба, скоріше нагадували білі порцелянові блюдечка з чорними масними плямами розширених зіниць по центру.

– Я, Зойка… Зойка Білокопитова. Між іншим, у тебе виразні очі, – продовжувала тварина, висолоплюючи язика. – Давай відразу на ти. У нас тут все по-свойськи.

Білокопитова все ж соромилася в присутності незнайомця відганяти немитим хвостом зграї надоїдливих мух, що обліпили її з усіх боків і лізли, куди їх не просять.

Про всяк випадок Євген зробив крок назад. В голові крутилися неймовірні варіанти пояснень: «Мабуть теща намовила за мої солоні жарти. Чи й того гірше… Пристріт. Конкуренти по бізнесу таки підсипали у каву якоїсь гидоти. Як кажуть старі люди: правдива мана – здоровому глузду хана. Чи, може, нарешті фортонуло, і я…».

– Чого замовк? А в тебе яка назва?

Вона не втрималася, мабуть їй нестерпно свербіло. Врешті-решт кілька разів війнула розкішним хвостом з рудими китицями бруду, здійнявши в повітря сіро-зелену хмару. Євгеній рефлекторно почав відмахуватися від комах, але даремно. Літаючу безліч не цікавила його персона. Ескадрилья, хаотично покружлявши в повітрі, знову обсіла Зойку.

* * *

Подружжя Мамаїв поверталося до рідної Мигії, опісля вдалого м’ясного торгу на обласному базарі. Євген і Євгенія: класичні селяни на земельних паях. Як і всі, так звані дрібні одноосібники, обробляли наділи за принципово прозорою схемою. Ця категорія землевласників зазвичай орендувала всю необхідну техніку у більш заможних фермерів.

Окрім означеного виду діяльності, і, аби убезпечити себе від фінансової кризи на неврожайні роки, займалася ще й сяким-таким допоміжним бізнесом. Іноді робили вилазки за свіжиною. Тобто на день-другий ставали «м’ясниками». Так віднедавна називають приватних заготівельників великої рогатої худоби і свинопоголів’я у населення району. Здійснювали забій, обвал, формування роздільних шматків для реалізації в мережі оптової і роздрібної торгівлі.

* * *

Добру половину дороги вони провели за емоційним з’ясуванням, хто з них винен в тому, що хтось винен. Скоріше ця обставина віднедавна стала невід’ємною складовою їхнього сімейного союзу. Мамаї воліли виказувати одне одному все, що лежить на душі, особливо не переймаючись реакцією у відповідь. Часто-густо такі емоційні перепалки закінчувалися великими сварками. Навіть бійками, а на завершення зазвичай палкими обіймами сексу примирення. Словом, все, як у нормальній, цивілізованій, сучасній родині. Трішки притомившись від емоційних перепалок, взяли тайм-аут для відновлення.

Ближче до перехрестя головної і другорядної доріг, Євген вимкнув магнітно-імпульсний прискорювач коліс. Двигун почав працювати у звичному режимі. Тепер з вихлопної труби вилітали ледь помітні сіруваті клубочки відпрацьованого біо-палива. Залишилося повернути вправо, аби подолати ще з десяток кілометрів до рідної Мигії, який знаменувався абсолютно непридатним для автомобільних коліс покриттям, але вів прямісінько до воріт обійстя Мамаїв. Легше й швидше цю відстань пройти на своїх двох, насолоджуючись мальовничими краєвидами, аніж гойдатися в стані контузій на сидінні автівки.

Євгенія, аби дозволити чоловіку зосередитись на кермуванні, продовжувала нервово клацати мобільним. Як то ще кажуть сиділа в «Вконтакті». Китайське диво видало черговий глюк, обірвавши змістовну переписку з кумою Людасею. В запалі, вконтактерша кинула телефон на заднє сидіння. Кілька хвилин сиділа в очікуванні, розглядаючи манікюр. Заглянула в дзеркало заднього виду. Незадоволена своїм відображенням, розплела коси. Знову глянула на себе оновлену. Облизуючи губи, задоволено хмикнула. Потім плеснула в долоні і дістала з сумки півлітрову пластикову пляшку. Зросила її вмістом руки, шию, зону декольте, а ще трішки під спідницю. В захваті від запаху, закрила повіки. Насолодившись хвилею задоволення, томно глянула на коханого, посміхнулася і з новими натхненням почала свій оригінальний спіч.

– Якого дурного ти повернув на цю роздовбану, забуту здоровим глуздом дорогу? Сюдою вже з весни ніхто не їздить. Чого мовчиш? Знає кіт, чиє сало з’їв, тому й мовчить. – Євгенія тицьнула пальцем у годинник на щитку приборів. – Дев’ятнадцять сорок п’ять. Вечоріє. Півгодини мовчали, мов чужі. А ми ж любимо одне одного до нестями. Забув? Я нагадаю!

– Затишшя скінчилося… Сюдою набагато ближче. Хоча й дорога не дуже. Втомився я від пустого базікання. Охолонь. Протрусись на вибоїнах.

– Ой-й… Он, як! Хвате вдавати розумника.

– Не буди лихо поки тихо. Напахтіла якоюсь гидотою. Розкуйовдила патли. Відьма.

– О боже какой мушщіна! Вуса пригладь. Стирчать мов у зграї тарганів. Хоч би приймач полагодив. Ні музики в машині, ні хазяїна. Тільки, ось, голомозий космонавтик вхопився за кермо і вдає з себе казна-що. Ти не бачиш хто поряд з тобою? Пелена перед очима? Це я! Твоя кохана дружина Євгенія!

– Бачу, не репетуй, – намагаючись вдавати спокій, відповів Євгеній, але вуса все ж пригладив. – Щоб ти була… в курсі. Я контролював показники приладів. Підсилювач треба відрегулювати. Впорскування палива обмежити. На сотню має бути рівно літр палива. Наразі більше на сто грамів.

– Мені це ні про що не говорить. Не репетуй? Їхали по платній трасі. Це не дешева розвага.

– Ні, ну ти чуєш? За годину пролетіли двісті кілометрів, а їй байдуже. Гривня за кілометр без посту ДАІ – це дорого?

– Хвате. Не бубни… По звичайній, з штрафами і зупинкою на контрольних пунктах за твої винаходи майже те саме.

– А швидкість? – гордовито кинув Євген. – Виграш у швидкості. На платних дорогах запобіжні чіпи дезактивуються.

– А, якби, не дай боже, якесь лихо на дорозі?

Євген зробив вигляд ніби не чує нарікань.

– У мене не відмовчишся. Хвате мені вчорашнього. Тут треба в діло зранку, а воно ввечері наковталося з кумом градусів. Хай все пропадом, аби мені було добре. Дві телячі і три свинячі туші! Не туші, а чисте здоров’я. Ледь коту під хвіст не викинули.

Євген вибрав момент, коли машина виїхала на більш-менш «притомну» ділянку, і випалив:

– Ні, ну ти таке бачила? Ні з того, ні з сього, без явної причини… В твою голову розум вже давненько не навідувався. То мовчиш, то репетуєш, як з гарячки.

– Хвате. В мене шок! Тупо й дупо по самі вуха… Навіть для космонавта самоука. Тишком-нишком взяв свою Євгеночку на експеримент. Летіли на швидкості двісті на таратайці з причепом. Ти в своєму розумі? Я, що піддослідна тваринка?

– Все під контролем. Не влазь у крайнощі. Моя «Славута» дасть фору фірмовим нафаршированим всюдиходам. В разі нештатної ситуації спрацюють катапульти, і ми не твердо впадемо метрів за десять від місця аварії.

– Ти хотів мене ще й катапультувати? Кидати об землю коханою дружиною? А якщо поряд дроти на стовпах під напругою? – Євгенія, від хвилювання, плеснула в долоні.

– Швидкість? А сто – безпечно? Чи вісімдесят? Євгеночко, люба, можна потрапити в халепу й на своїх двох. Тут вже, як крива долі занесе. З катапультою трішки переборщив. Жартую, звісно. Вистачить гравітаційного нейтралізатора. З цим девайсом шанс потрапляння в аварійні ситуації дорівнює нулю.

– Хвате… Знову жарти?

– Час від часу треба, але цього разу чесно. Скоро на моїй Славуті кружлятимемо навколоземною орбітою.

Алфавит

Похожие книги

Предложения

Copyrights and trademarks for the book, and other promotional materials are the property of their respective owners. Use of these materials are allowed under the fair use clause of the Copyright Law.