Пархімове снідання

Квітка-Основ’яненко Григорій

Закладки
Размер шрифта
A   A+   A++
Cкачать
Читать
Пархімове снідання (Квітка-Основ’яненко Григорій)

Не було і на усій слободі дурнішого, як Пархім Шеревертень. А й слобода не мала була! Опріч що по неділям зіходилися баби з слободи та з ближчих хуторів і приносили на продаж і масличко, і сметанку, і яєчок, і буханців, і солі товченої, і усякого такого товару; а то ще двічі на год були і ярмарки у тій слободі: одна об теплому Олексію, а друга об перших Парасках [1] . І чого-то на тих ярмарках не було? Аж з самого города приїжджав крамар з залізними гвіздочками: кому, знаєте, треба чоботи підбити. Та бував і купець з хорошим товаром; з хвигами, та родзинками, і з синім камінцем. А вже циганів, оттих коноводів, мошенників, що обдурюють народ, так і не розминешся! Обманув, украв, обміняв личко на ремінець та й дальш…

Так через такі ярмарки се вже не слобода звалася, а містечко. і скільки там не було народу, що там жили і на ярмарки наїжджали, не було дурнішого, як я кажу, Пархіма Шеревертня.

Еге! Дурний собі, та таки оженився, знайшов собі жінку. Пожалуй, багатенький-то був, а через таку благодать дівчата не дуже дивляться, чи хороший, чи поганий, чи розумний, чи придуркуватий: аби в кишені повно було. Ось і тут такечки. Тільки задумав женитися наш Пархім, якраз і вискочила за нього дівка бойка; сама й посватала себе за нього, сама і весіллям орудувала, і як хотіла, так і вправилась.

Вона була попереду наньмичкою у городі, по купцям, так знала усякі порядки і світу повидала. А якось-то навернулася у свою слободу, бачить, що Пархім, зоставшись після батька сам собі господар, не зна нічого і не вміє кінців ні у чому звести, а худобини до гаспида! Вона і підлізла до нього з своїми теревенями… а завтра вже і рушники подавала, а у неділеньку і весілля відбули!

Люди дивовалися: «Чи не навіжена сяя Настуся (так її звали), що йде притьмом за дурня, за Пархіма Шеревертня?» А вона собі й байдуже. «Нехай, – каже, – що хочуть, говорять, а я своє робитиму!»

Та й прийнялася ж добре! Усе поприбирала до своїх рук. Мужикові – коли дасть коли добре пообідати, то то йому і празник, а не те, так частісінько, окроме сухого хліба, через цілісінький день нічого не побачить. Одежа на ньому абияка, сорочка розхристана, чоботи порвані, а частіш і зовсім босий, пика невмита, борода неголена… і таки зразу можна було бачити, що він є.

Сама ж – так ну! Виряджена, неначе міщанка. Свекрушині і плахти, і очіпки, і намиста одвічають поусякдень! Ласо їсть, на м'якому спить, і така виходилася, що молодиця хоч куди! А зубата була! Вже не заїдайся з нею ніхто!

Тільки зачепи її, так разом як залящить, затріщить, загомонить, перекоренить і батька, і матір, і увесь рід, і таких прикладок поприклада, що й не додумаєшся, відкіля вона усього набралася? І вже її нізащо не переговориш. Як вода, бува, греблю прорвавши, і біжить, і шумить, і реве, і клекоче, так і Настуся, як з ким зчепиться. Вже пак не дурно стільки прожила у городі!

Швидко стали знати її і проїжджающі. І купець, і панич, і крамар, і ремесний, і школяр, як тільки їдуть через слободу, то вже неодмінно і заїдуть до Настусі. І хоч би як ще зарані було, що можна було б верстов з десяток уїхати – ні, і не кажи: зостануться ночувати, хоч як. Та уміла ж усіх привабити до себе! Купцеві зараз чайничок настановить, а усе мала у себе; простому народу доброго борщу з салом постановить; паничеві молошної каші подасть. Старенькі пани не заїжджали до неї, зараз скаже: «Не приньмаю нікого». Та так участує усіх, що довго згадують Настусю.

А мужикові її, Пархіму, то не було добра, а як заїдуть постояльці, так йому зовсім халепа! Знай жінка посила його по усій слободі: біжи туди, достань того, принеси те. Набігається, лебедаха, утомиться, засапається, дума ніччю відпочити. Так куди ж! Жінка протурить його до постояльцевих коней: «І сіна підкладай, і дивись, щоб безпрестанно їли, і щоб хто коней не вкрав, калавур і не виходь від них; а у хату і не думай забиратись, не смій і носа показати». То Пархім, було, і слуха жінки: ходить коло постояльцевих коней і тільки чує, як у хаті чарки бряжчать, миски цокотять і хазяйка з постояльцями щебече, та не у лайку і не у спор; в них усе йде до ладу. А Пархім ходить та голодний дрижаки їсть по холодній зорі, не маючи у віщо і одягтись… Терпів-таки багато, сердега, від такої жінки. Як діла нема дома, піде, було, блукати по селу. Вже й знали усі, що він терпить дома від жінки. Хто, було, закличе, нагодує його, хто й додому паляничку або грудку каші дасть… І Пархім, де, було, вздрить, що люди чого-небудь зійшлися, то і він тутечка. Слуха собі готового, а вже свого не питай. Наслухався, скільки йому треба, і пішов. І то з нього.

Сидячи раз з людьми біля волосного правленій, слухав дечого багато, і про те далі стали розказувати, як жінки своїх мужиків обдурюють. А що найпуще, як почне жінка вередувати, забажаючи або нового очіпка, або яловичини чи усякої ласощі, або часом грошей забажа. І стогне вона, і недужа, і не знать що говорить, і буцім що їй преставляється, і мужика гонить з очей, і лає його на усі заставки. І таку волю через вередовання озьме, що бідному мужикові і підступити до неї не можна. Ходить сердешний по сіням, руки ломить та вбивається за бідною жінкою! Тут вже й знахурка поспіла. І що то, чого не робить, чого не діє: і підкурює, і шепче, і вмива, і злизує – нічого не легша! Мужик аж до ніг до знахурки принада та просить:

– Тітусю, ослобони жінку від біди! Цілий год матір'ю зватиму; що хоч заплачу, тільки порятуй її!

– Але! Вже б я не рада їй помогти! – каже знахурка. – Так що ж, коли дано, та ще й уміючи. Се, чоловіче, дала твоїй жінці удова, що, може, і ти її знаєш…

– Та як же? Знаю, знаю. Ще вона і дівкою була, так, було…

– Та так же, так. Се вона хоче звести твою жінку, щоб опісля самій за тебе вийти.

– А щоб вона не діждала! Я вже лучче озьму Хвенну, ось що за Терешком Бульбахом, коли овдовіє, а її не хочу.

– Та, бач, не знаю, чим і ослобонити твою жінку!

– Та вже чим хоч, а тільки зведи її: я кошту не пожалію; бо як вмре, так самий похорон більш буде коштувати, чим лік.

– Так хіба ось що зробимо: купи лишень їй кав'яру солоного та булочку, нехай вона поїсть. А як після сього захочеться їй пити, так ти їй купи осьмуху пива; нехай п'є, скільки хоче. А далі вже, щоб не гірко було після пива, так купи їй медяничків, родзинків, чорносливу. Нехай наїдається добре, поки аж спотіє. Та тогді вже будемо прислухатися, чого вона з немощі забажа, та швидше їй і купиш, щоб лихо прогнати. Сєрдега-мужик усього того накупить; наїсться жінка, нап'ється та й почне кричати:

– Ой, пробі! Очіпка хочу! Очіпка по вишневій землі з зеленими розводами!… Пробі! такого хочу, як і на дячисі!…

– Та купуй, Охріме, купуй мерщій! Бач, чого лихоманка забажала? Поставляй їй усе, а то щоб до вечора не вмерла.

Побіг Охрім, купив, подає жінці… Тут лихоманка, як побачить очіпок, та так стрясне болящу, що насилу улежить: а далі й почне стогнати та охати і ледве каже:

– Коли б ще мені… тепер… та п'ять кіп… то я б ї устала!…

Тут жінка стогне та бажа, а тут знахурка нападається, щоб давав мерщій, щоб лихоманка, гроші побачивши, зовсім відійшла від неї. Нічого Охрімові робити! Виньма з кишені гроші, лічить п'ять кіп, та усе ж то новими п'ятаками, клаДе біля жінки… Жінка, стогнучи, бере без ліку. Загарбала усі, і вже і устала, і пішла поратись, і сюди і туди… і ще до вечора разів тричі з мужиком полаялась.

Оттакі-то вередливі жінки у бідних, сердешних, простих людей! Добре панам жити, що в них жінки і не сміють, і не зуміють так вередувати. У них жінки перед мужиками як по струночці ходять і против мужикової волі ні у чім нічичирк!

Про таке жіноче вередування слухав наш Пархім та й узяв собі на розум, та, йдучи додому, і каже сам собі: «Не я ж буду, щоб я не зробив по-своєму! Вистачай, жінко, кат бив би твою матір! вистачай усе!…»

Як прийшов додому, зараз і почав стогнати на усю хату і пробирається, щоб то злізти на піч.

– А якого гаспида ти там стогнеш? – пита його Настуся, дивуючись, що її дурень та осміляється без спросу лізти на піч.

Copyrights and trademarks for the book, and other promotional materials are the property of their respective owners. Use of these materials are allowed under the fair use clause of the Copyright Law.