П'ятнадцятирічний капітан

Верн Жуль

Закладки
Размер шрифта
A   A+   A++
Cкачать
Читать
П'ятнадцятирічний капітан (Верн Жуль)

Частина перша

Розділ перший. Шхуна «Пілігрим»

Другого лютого 1873 року топсельна шхуна «Пілігрим» перебувала на 4357’ південної широти та 16519’ східної довготи від Гринвіча. Це судно водотоннажністю чотириста тон споряджене у Сан-Франциско для полювання на китів в південних водах, належало заможному каліфорнійському судновласнику Джемсу Уелдону; керував судном вже багато років капітан Халл.

Джемс Уелдон щорічно відправляв до північних морів цілу флотилію суден – за Берингову протоку, а також до морів Південної півкулі, острова Тасманії та мису Горн. «Пілігрим», хоча й найменший з усіх суден флотилії, вважався одним з найкращих з-поміж них. Хід в нього був чудовий. Завдяки відмінному, вельми зручному оснащенню він з невеликою за кількістю командою досягав кордону суцільної криги Південної півкулі. Капітан Халл вмів маневрувати, як говорять моряки, серед плавучих крижин, що дрейфують влітку на південь від Нової Зеландії та мису Доброї Надії, тобто набагато нижче північних морів. Щоправда, це лише всього на всього невеликі за розміром айсберги, потріскані та розмиті теплою водою, більша частина яких тане у водах Атлантичного або Тихого океанів.

На «Пілігримі» під керівництвом капітана Халла, чудового моряка та одного з найкращих гарпунників південної флотилії, перебував екіпаж із п’яти матросів та одного молодшого матроса. Цього було недостатньо, оскільки полювання на китів вимагає достатньо великого екіпажу для обслуговування шлюпок та розбирання впольованих туш. Проте містер Джемс Уелдон, як і інші судновласники, вважав, що набагато вигідніше винайняти в Сан-Франциско лише матросів для керування човном. В Новій Зеландії було більш ніж достатньо вправних гарпунників та матросів різноманітних національностей, безробітних або просто покинувших свій корабель, завжди готових найнятися на один сезон. По закінченню промислового рейсу вони отримували розрахунок и залишалися чекати на березі наступного року, коли їхні послуги знову могли знадобитися китобійникам. За такої системи судновласники економили чималі суми на платні судновій команді та збільшували свої доходи від промислу.

Саме так діяв і Джемс Уелдон, споряджаючи в плавання «Пілігрим».

Шхуна щойно закінчила китобійну кампанію поблизу Південного Полярного кола, але в її трюмах залищалося ще багато місця для китового вуса та чимало бочок ще не заповнених ворванню. Китовий промисел був нелегкою справою. Кити стали рідкістю: далося взнаки їх нещадного винищення. Справжні кити, яких на півночі називають ґренландськими, а на півдні – австралійськими, почали зникати і мисливці змушені промишляти смугачами [1] , полювати на яких було достатньо небезпечно.

Так само вчинити цього разу змушений був і капітан Халл, хоча він розраховував наступного плавання перейти вище за широтою: якщо знадобиться аж до Землі Клері та Землі Аделі, відкритих, за точно встановленими даними, французом Дюмоном-Дюрвілем на «Астролябії» та «Зеле», хоча це й піддає сумніву американець Уілкс.

Загалом, «Пілігриму» не щастило цього року. На початку січня, у розпалі літа в Південній півкулі, тобто задовго до закінчення промислового сезону, капітан Халл змушений був покинути місце полюванння. Допоміжна команда – збіговисько доволі темні суб’єкти – поводила себе зухвало, найняті матроси ухилялися від своїх обов’язків, через що капітан Халл змушений був розпрощатися з нею.

«Пілігрим» взяв курс на північний захід, в напрямку Нової Зеландії, і вже 15 січня прибув до Вайтемати, порт Окленду, розташований вглиб затоки Хауракі на східному березі північного острова. Тут капітан висадив китобіїв, найнятих на сезон.

Постійна команда «Пілігрима» була невдоволена: шхуна недобрала щонайменше двісті бочок ворвані. Ніколи ще результати промислу не були настільки жалюгідними.

Найбільше був незадоволений капітан Халл. Самолюбство прославленого китобоя зазнало глибокої невдачі: вперше він повертався з такою мізерною здобиччю; він кляв ледацюг, непокора яких зірвала промисел.

Марно він намагався найняти в Окленді новий екіпаж: усі моряки були вже зайняті на інших китобійниках. Таким чином довелося відмовитися від надії наповнити вантаж «Пілігриму» і капітан Халл збирався вже піти із Окленду як отримав прохання прийняти на борт пасажирів – прохання, в якому він не міг відмовити. В цей час в Окленді перебувала місіс Уелдон, дружна власника «Пілігриму», її п’ятирічний син та родич, якого всі кликали «кузен Бенедикт». Джем Уелдон, який зрідка відвідував Нову Зеландію у торгових справах та привіз туди всіх трьох, мав намір особисто вивезти їх до Сан-Франциско. Проте, перед самісіньким від’їздом малюк Джек серйозно захворів і його батько, на якого в Америці чекали невідкладні справи, поїхав, залишивши в Окленді дружину, хвору дитину та кузена Бенедикта.

Минуло три місяці – три важких місяці розлуки, що здалися нещасній місіс Уелдон безкінечними. Поступово малюк Джек видужав і місіс Уелдон могла поїхати. Як раз в цей час в Оклендській порт прийшов «Пілігрим».

Справа в тім, що, для того, щоб повернутися до Сан-Франциско, місіс Уелдон мусила поїхати спочатку до Австралії, аби там пересісти на один із трансокеанських пароплавів компанії «Золоте століття», які відправлялися із Мельбурна через Папеете до Панамського перешийку. Досягнувши Панами, вона мусила дочекатися американський пароплав, що курсував між перешийком та Каліфорнією. Подібний маршрут означав тривалі затримки та пересадки, що є особливо неприємним для жінки, яка подорожує з дитиною. Тому, дізнавшися про прибуття «Пілігриму», місіс Уелдон звернулася до капітана Халла з проханням доставити її в Сан-Франциско разом з Джеком, кузеном Бенедиктом та Нен – старою негритянкою, яка доглядала ще саму місіс Уелдон. Витримати подорож на відстань трьох тисяч льє [2] на вітрильному човні! Проте, судно капітана Халла завжди підтримувалося в бездоганному стані, до того ж пора року була ще прийнятною для плавання з обох сторін екватору. Капітан Халл одразу погодився і поступився каютою своїй пасажирці. Він бажав, аби під час плавання, яке мало тривати діб 40–50, місіс Уелдон на китобійнику оточували затишок та комфорт.

Таким чином, місіс Уелдон мала деякі переваги під час подорожі «Пілігримом». Щоправда плавання мусило трохи затягнутися, оскільки шхуні необхідно було спочатку зайти для розгрузки в порт Вальпараїсо, Чилі. Проте, одразу потому, човен йтиме до самого Сан-Франциско вздовж американського узбережжя.

Неодноразово подорожуючи зі своїм чоловіком, місіс Уелдон була хороброю жінкою і не лякалася моря; їй було близько тридцяти років, мала міцне здоров’я і не боялася тягарів та небезпек плавання на судні невеликого тоннажу. Вона знала, що капітан Халл – вправний моряк, якому Джем Уелдон достатньо довіряє, а «Пілігрим» – надійний швидкий корабель і має чудову репутацію серед американських бистрохідних суден. Треба скористатися шансом. І місіс Уелдон їм скористалася.

Звичайно кузен Бенедикт мусив супроводжувати її.

Кузен мав років п’ятдесят. Проте, незважаючи на доволі солідний вік, було справжнім безглуздям випускати його самого з дому. Швидше сухорлявий ніж худий, не те, щоб високий, але задовгий, з величезною копицею скуйовдженого волосся, з золотими окулярами на носі – таким був кузен Бенедикт. В цьому довготелесому чоловікові з першого погляду вгадувався один із тих поважних вчених, невинних та добрих, які приречені на все життя залишатися дорослими дітьми, жити до ста років та померти з душею немовляти.

«Кузен Бенедикт» – так до нього зверталися не лише члени родини, а й сторонні. І, дійсно, він був одним із тих простодушних добряків, які здаються загальними родичами: кузен Бенедикт ніколи не знав, куди йому подіти свої довгі руки та ноги, важко було знайти людину більш безпорадну та несамостійну навіть в повсякденних, рутинних питаннях. Не можна сказати, що він був тягарем для оточуючих, але він якось змушував ніяковіти кожного і сам ніяковів через власну незграбність. Втім, він був невибагливим, поступливим, невибагливим, байдужим до спеки та холоду, міг не їсти та не пити цілими днями, якщо його забували нагодувати. Здавалося, він належить до царства рослин, а не тварин. Уявіть неродюче, майже лисе дерево, що не здатне ані прихистити, ані нагодувати подорожнього, однак яке має чудову серцевину.

Алфавит

Предложения

Copyrights and trademarks for the book, and other promotional materials are the property of their respective owners. Use of these materials are allowed under the fair use clause of the Copyright Law.