Стратегія самобутності

Ананда Атма

Закладки
Размер шрифта
A   A+   A++
Cкачать
Читать
Стратегія самобутності (Ананда Атма)

Вступ. Даність

Духовна практика є стратегія «самісної буттєвості». Історично ми спостерігаємо будь-які варіанти розвитку ситуації: самореалізування (самореалізовані) особи в традиції та зовні всіх традицій; нереалізовані люди серед неприкаяних і відданих. Справа не в тому, яка традиція, або хто гуру. Важливо, наскільки ви єдині з Реальністю. Відданість – лише передумова даності самої Реальності, або дорога традиційної реалізації, коли покладання надії переважає над самопізаннням. Даність же – «прямий шлях» до Реальності, коли більше немає нікого, окрім самої Самості, хто розкривав би Реальність, як вона є в чистому нескаламученому бутті-свідомості-блаженстві. Немає ні провідників, ні посередників – ви або знаєте, або ні, а знання інших не мають жодного значення. Даність незмінно реальна: при виборі традиційної реалізації вам доведеться зробити в кінці ту ж саму дію, з якої ви могли почати – бачити Реальність, як вона є. Рано чи пізно вам доведеться зустрітися з Реальністю без всяких посередників, і серйозне питання – чи здатні ви будете її визнати як самого Себе. Або ж так і залишитеся з тим ідеалом реальності, який отримали від «гуру». Як не парадоксально, ступінь залежності від самого себе завжди однакова.

Зазвичай вважається, що східні традиції орієнтовані на спадкоємність передачі знань від учня до вчителя, і навіть є точка зору, що самореалізація нездійсненна без гуру. Проте подібна ультимативність спростовується вже при самому поверхневому знайомстві з самими східними традиціями. Досить того, що споконвічна форма буддизму (хінаяна, яка розвинулася у тхераваду) передбачає просвітлення винятково «своїми силами», а у традиції дзен розуміння унікальності шляху зведене у вищій ступінь: «Якщо зустрінеш Будду, вбий його!». Подібна позиція в західній самосвідомості була закладена ще давньогрецьким філософом Сократом, який сам відмовився від присвят у містерії, а потім піфія головного храму сповістила, що саме він є наїмудрійшим з людей. Нездатність сучасних людей слідувати по стопах вчителя через розвинену самостійність насправді знаходить прекрасний ґрунт для її подальшого розвитку на Сході. Справа не в тому, щоб відмовитися від традиційних знань, просто потрібно навчитися їх використовувати, не втрачаючи заснування в собі. Знову приклад тхеравади: просвітлення – справа особиста, але стратегії розроблені!

Виходити з данності – означає розуміти: зараз практично вже в будь-якій країні людина знаходиться в багатовимірному культурному просторі, де в безпосередній близькості розташовані християнські, індуїстські, буддійські, мусульманські храми, а люди вивчають йогу, тайцзи, рейки, тенсьогріті – й усі вони перемішані один з одним у сім'ях і на роботі. Всяка духовна традиція володіє теоретичною системою опису світу і практичною стратегією самореалізації і звільнення від світу. Кожна людина слідує своїй системі, відпрацьовує стратегії взаємодії з іншими. Система умоглядна: «так – інакше», а стратегія алгоритмічна: «якщо – то». Очевидно, що зараз більшість зацікавлена в стратегіях, навіть не осягнувши або не створивши жодної системи. Духовність стала нерозривна з практикою в понятті «Духовна практика» у відриві від практичної філософії «волі та блага». Ми постараємося відновити рівновагу між розумінням і діяльністю, виділивши основну «стратегію самобутності» для рефлексії різноманіття структур і орієнтації в багатовимірному культурному просторі, з якого вже нікуди подітися. Кордони культурних традицій стають усе більш прозорими на тлі всепоглинаючого сяяння справжньої Реальності.

Як відомо, важливо не що робити, а як робити. Неважливо, які культурні традиції опиняються в полі нашої діяльності або ж в лоні яких виявляємося ми самі. Істотно виділити принципові параметри особистої рефлексії, які властиві всім системам, в той же час виробивши стратегію задіювання технік для опрацювання необхідних аспектів з будь-якої культурної традиції, доступної в оточенні, що склалося. Як би там не було, виходячи з даності, ви завжди володієте якимось розумінням ситуації, а також певним баченням мети, у напрямку до якої ви здатні зробити ті або інші кроки, заздалегідь склавши собі програму дій (можливо, на все життя, що залишилося). Та варто вам зробити декілька кроків у напрямі мети, як розуміння розширюється, та й уявлення про мету знаходить більш чіткі обриси. Тоді стає видно, які інші кроки ви можете зробити, виходячи вже з нової даності. Все це може проробляти за вас вчитель, але самостійний рух надійніший. Якщо ви щось зрозуміли самі, то цього від вас ніхто не відніме, а якщо все знаходиться в руках вчителя, то не вам вирішувати. Тут доречно пригадати «Сиддхартху» Гессе: зустрівши живого Будду, герой визнає, що перед ним реалізована особа, але продовжує свій шлях, поки не досягає самореалізації.

Подібних сюжетів можна привести безліч, а суть їх одна: «лише святий може впізнати святого». Навіть якщо ви приймаєте когось як гуру, ви самі відповідаєте за свій вибір, а зовсім не гуру. У будь-якому випадку, це акт «відданості», а не «даності» – ви довіряєте або передчуттю, або авторитету і визнанню в традиції. У цей момент ви так само виходите з данності й особистої оцінки кінцевої мети. Ви відчуваєте, що дана людина відповідає вашому ідеалу самореалізації, і якщо ви будете її слухатися, то ви їй уподібнитеся. Це, безумовно, працює. Ви можете перекласти відповідальність на гуру за подальший процес самореалізації, але це ваш вибір, і за остаточне досягнення мети відповідаєте ви самі. Тут є плюси і мінуси. Плюси – якщо гуру «справжній», то ви досить швидко засвоїте технічні прийоми бачення Реальності, не витрачаючи час, і навіть отримаєте ініційований досвід бачення Реальності, створений не вами самими (вас просто вводять у потрібний стан). Мінуси – навіть якщо гуру «справжній», він вирішує за вас, і ви не розвиваєте власний буддхі (розум як здатність розрізнення реального і нереального), а весь час користуєтеся його знаннями. Наприклад, у буддизмі махаяни ваша структура повністю переформується ззовні, і ви стаєте визнаним ламою. Але ніхто не зможе вам обіцяти, що ви станете Буддою, – це вже ваша справа.

Слід спочатку попередити: той, хто прагне до бачення самої Реальності без «посередників», далеко не завжди зустрічає розуміння. Адже у всякій традиційній лінії спадкоємності є «структури визнання», тоді як при самостійному русі є лише «моменти впізнавання». Тут досить пригадати початки шляхів тих, хто врешті-решт знайшов визнання: Рамакрішну Парамахамсу першу половину життя приймали за божевільного; Рамана Махарши піддавався биттю камінням в ранній молодості та третируванню як «домогосподар» в середній період; після досягнення Шрі Ауробіндо нірвани і відмови від «вчителя» той оголосив, що в нього вселився диявол; Шрі Сатья Саї має вже мільйони відданих, але мільйони людей продовжують вважати його шарлатаном. Я навмисно навожу яскраві приклади, адже у процесах, що відбуваються з менш відомими особами, розбиратися завідомо взагалі ніхто не захоче. Навіть з цілими традиціями справа йде анітрохи не краще: для християн весь буддизм з його звільненням – просто «сатанізм»! Вибір дійсно залишається справою суто особистою, яка може скінчитися нічим в сенсі повернення до звичайного життя.

Як приклад практики ми візьмемо віпасану в традиції тхеравади, оскільки ця пряма дорога до просвітлення, надана Буддою, є «виворотом» адвайти. У віпасані виходять з даності: саме усвідомлене перебування в сьогоденні складає лейтмотив безперервної практики. Ми усвідомлюємо тут «нереальність нереального», а в адвайті – безпосередньо «реальну Реальність». У віпасані ж ми виходимо зі свідчення нереальності всіх процесів, виявляючи реальність свідомості (усвідомлення?) тієї порожнечі, в якій вони протікають. У буддизмі все суще суть потік дхарм, або безперервна зміна елементарних станів. Реальність складає шуньята – порожнистість всього сущого, де злиття буття і свідомості – це нірвана. Позбавлення від всіх страждань сансари відповідає адвайтістській ананді. На цій техніці, що дозволяє досягти самореалізації, ми розглянемо кожен принцип побудови всякої духовної практики. Вона виконується при ходьбі, в положеннях стоячи, сидячи і лежачи. Так ми дістаємо можливість працювати з основними формами зовнішнього об'єктивування тіла, даними Буддою як чотири головні пози для медитації, тобто усвідомлення того, що відбувається.

Copyrights and trademarks for the book, and other promotional materials are the property of their respective owners. Use of these materials are allowed under the fair use clause of the Copyright Law.