Печера

Дяченко Марина и Сергей

Закладки
Размер шрифта
A   A+   A++
Cкачать
Читать

Розділ перший

…Вона була безтурботна.

Вуха її, схожі на половинки великої мушлі-перлівниці, легко різнили звуки від згуків; шерехи, накладаючись на дзвін крапель, відлунювали від стін, слабшали й множилися, тонули, втрапивши в зарості моху, незліченно повторювалися, вдаряючись об стіну. Звуки – ниточки, що заповнюють простір Печери, – зараз усі були тонкі, нечасті й цілком безпечні. Шаруділи у вологих щілинах комахи, ледь чутно шелестіла повільна річка, а на цілий ярус нижче парувалися два дрібні тхолі. Спокійне дихання Печери; цілковитої тиші тут не буде ніколи. У цілковитій тиші царна почувалась би сліпою.

Вона постригла вухами, неквапливо, із задоволенням перебираючи ниточки знайомих безпечних звуків; тоді підвела голову й, нечутно переступаючи ратичками, подалася вниз, до води.

Кам'яне склепіння тут губилося в темряві. Мерехтливі лишайники не освітлювали, вони ледь світилися самі, позначаючи стіни та схили зеленуватими нерівними плямами. Царні було байдуже до дикуватої привабливості залу – вона чула воду. Найпрекрасніший з усіх відомих їй звуків.

Copyrights and trademarks for the book, and other promotional materials are the property of their respective owners. Use of these materials are allowed under the fair use clause of the Copyright Law.