П’ятизлотник

Коцюбинський Михайло

П’ятизлотник Посвята моїй любій матері Смерклося. Рожевий на заході край неба м’яким блиском осявав морозне повітря; останнє світло помершого дня, продершись крізь шибки до хати, ледве-ледве змагалось з сутінями, бо в хаті вже таки добре посутеніло. Хима, сидячи на ослінчику, підкладала солому у грубку. Веселе полум’я жваво стрибало по соломі, осявало старе, борознами пооране обличчя Химине, плигало по стіні золотим зайчиком. У хаті було тихо: лиш солома тріщала в грубці та цвіркун цвірінькав під полом. - Старий!.. Тихо. - Хомо! - голосніше обізвалась Хима. - Агов! З-за грубки почулась шамотня. - Я оце сиджу, - почала Хима, - та й думаю, що в нас борошно минулося… Тільки в нас хліба, що на полиці… - І я не про що ж думаю… та що ж ти вдієш, коли не вродило… Доведеться пудити… Візьми в жида пуд та й поклади карбованця з сороківкою… А де тії гроші?.. Хима тихенько зітхнула. І знов стало тихо в хаті. Старі, хоч нарізно, та все про одно думали: свій хліб минувся, а купити ні за що… «Починається!.. - думав Хома. - Оце він саме починається, той час, коли не стає хліба, нема й заробітків, час журби та горя, коли чоловік хотів би, як муха, зслизнути на зиму, щоб якось перетривати лиху годину».
Copyrights and trademarks for the book, and other promotional materials are the property of their respective owners. Use of these materials are allowed under the fair use clause of the Copyright Law.